Украіна: апошняе сховішча забойцы Шарамета.

У 1996 годзе сакратар Рады Бяспекі Беларусі Віктар Шэйман даў загад сабраць спецгрупу для пазасудовых распраў. Стварэнне падраздзялення даручылі афіцэру спецыяльнага прызначэння ўнутраных войскаў Дзмітрыю Паўлючэнку.

У следчым ізалятары Мінска Паўлючэнка вывучае пратаколы расстрэлу і пахавання тэл. прысуджаных да пакарання смерцю. Каб стварыць выгляд законнасці, пісталет для расстрэлаў з следчага ізалятара часта выдавалі спецгрупе па ўказанні міністра МУС. Скрыванні трупаў – ідэальная схема забойства. Няма цела – няма злачынства.

Па такім сцэнары згінулі без весткі ключавыя апазіцыйныя палітыкі Беларусі. Самыя вядомыя сярод іх: экс-міністр МУС Юрый Захаранка, бізнесмен-апазіцыянер Анатоль Красоўскі, віцэ-спікер беларускага парламента Віктар Ганчар, таксама журналіст Дзмітрый Завадскі.

Дэталі аперацый групы смерці сталі вядомымі летам 2001 года. Тады з Беларусі збеглі ў ЗША і папрасілі палітычнага прытулку следчыя пракуратуры Алег Случак і Дзмітрый Пятрушкевіч. З такімі ж сведчаннямі ў Германіі праз месяц выступае яшчэ адзін уцякач – Алег Алкаеў, кіраўнік мінскага СІЗА. Менавіта ён вывозіць за мяжу дакументы пра выдачу спецыяльнага пісталета для расстрэлаў. Нарэшце, яшчэ адзін уцякач, афіцэр КДБ Беларусі Генадзь Угляніца, не толькі сведчыць пра тое ж, але і агучвае пэўныя прозвішчы удзельнікаў «эскадрона смерці». Гэту інфармацыю пацвярджае журналістам былы працаўнік спецпадраздзялення міліцыі Дзмітрый Навічок.

У той жа час следчыя, якія ўзяліся расследаваць дзейнасць «спецатрадаў смерці», раптам пачалі гінуць ці трапляць у непрыемнасці. Усталявана, што ў той перыяд загадкава загінулі кіраўнік следства МУС Ткачэнка і следчы Французаў. Следчы Байкова, оперупаўнаважаны КДБ Наркевіч, намеснік генеральнага пракурора Снягір, якія пачыналі следства, трапляюць у турму пад рознымі абвінавачаннямі. Больш інфармацыі ўдалося адшукаць пра групу Валерыя Ігнатовіча. Яе ўдзельнікаў затрымалі пасля забойствы Дзмітрыя Завадскага – аператара Паўла Шарамета. Удзельнікамі групы былі Ігнатовіч, Гуз, Малік, Савушкін і іншыя асобы, якіх гэтак і не выявілі. Большасць з іх – супрацоўнікі спецыяльнага падраздзялення міліцыі Беларусі «Алмаз».

Валерый Ігнатовіч – працаўнік спецпадраздзялення міліцыі «Алмаз». Па легендзе, са службы ў «Алмазе» Ігнатовіча камісавалі з прычыны няўдалага скоку з парашутам. Бацькі гаварылі пра іншую прычыну пашкоджання: «Валер у Оршы бараніў прэзідэнта, атрымаў раненне пазваночніка і галавы. За гэта яму і яшчэ двум «алмазаўцам» Лукашэнка распарадзіўся выдаць кватэры ў Мінску.»

Гаворка ідзе пра міліцэйскую спецаперацыю ў горадзе Орша супраць крымінальных аўтарытэтаў. Шмат хто з іх згінуў без весткі, як і апазіцыйныя палітыкі. Сярод параненых міліцыянераў у Оршы быў таксама і камандзір беларускага падраздзялення САХР Дзмітрый Паўлючэнка. Менавіта яму Віктар Шэйман даручыў стварыць «групу смерці». Паўлючэнкі затрымалі, як і Ігнатовіча, але ён правёў у следчым ізалятары ўсяго 7 гадзін – яго вызвалілі пасля асабістай дырэктывы прэзідэнта Лукашэнкі. Ігнатовічу павезла менш. Яго таксама ў СІЗА наведаў Шэйман, пасля гэтага Ігнатовіч спыніў даваць сведчанні.

Цікавы факт: перад службай у «Алмазе» Ігнатовіч праходзіў абучэнне ў Мар’інай Горцы пад Мінскам. Там размясціліся навучальны цэнтр і адна з самых вядомых у СССР савецкіх брыгад ГРУ.

Нягледзячы на пашкоджанні і выхад з «Алмазу», Ігнатовіч апынаецца ў Чачні ў сакавіку 1999 года. Мала таго, падпісвае кантракт як разведчык-гранатамётчык 22-й брыгады ГРУ Міністэрства абароны Расіі – вайсковая частка №11659 у Маздоку.

Сакавік 2000: Ігнатовіч падае прашэнне пра атрыманне грамадзянства РФ у Паўночнай Асеціі. А ўжо ў траўні атрымвае вайсковую ўзнагароду – медаль маршала Жукава. Праз два месяцы яго арыштоўваюць як забойцу аператара Дзмітрыя Завадскага. Будучы ў следчым ізалятары Мінска ў якасці падазронага ў забойстве, у жніўні 2000 года Ігнатовіч атрымвае пашпарт грамадзяніна РФ.

У Чачню Ігнатовіч не ездзіў сам. Браў з сабой іншых удзельнікаў «групы забойцаў», што планавалі таксама аформіцца на службу па кантракце ў ГРУ РФ. Сярод іх былі такія як Максім Малік і Сяргей Кароткіх. Малік тады быў дзеючым байцом «Алмазу», а Кароткіх напярэдадні кінуў навучанне ў акадэміі КДБ у Мінску. Да акадэміі Кароткіх прайшоў службу ў вайсковай разведцы: на памяць пра гэта зрабіў татуіроўку на плячы ў выглядзе кажана – савецкага знака вайсковай разведкі. Гэта тату Кароткіх «пераб’е» іншым толькі напачатку 2010-х гадоў.

Ігнатовіч, Малік і Кароткіх – сябры з самага дзяцінства. Больш за тое, Ігнатовіч і Кароткіх з’яўляюцца сваякамі па лініі бабуляў. Усе трое баевікоў родам з сяла Крупкі, што пад Мінскам. Там, лічылі следчыя, пахавана цела журналіста Завадскага. Пасля пачатку расследавання «групы смерці» генеральны пракурор Беларусі Алег Бажэлка замовіў з Расіі найсучаснае абсталяванне для пошуку цела. Гэта пошукавая аперацыя стала адной з самых маштабных у краіне. Зрэшты, тэхніку даставіць не паспелі: заказ скасаваў Віктар Шэйман, той самы ініцыятар «эскадронаў смерці». Пасля гэтага Шэйман хутка атрымвае пасаду генеральнага пракурора. Ён асабіста сачыў за развалам расследавання злачынстваў па гэтай справе.

Дзіўна таемнай застаецца гісторыя пра сувязь «групы смерці» з арганізацыяй рускіх фашыстаў «Рускае нацыянальнае адзінства».

«Удзельнікам РНА я быў з 1999 па 2001 год. Мяне туды прывёў Валер Ігнатовіч. Нашы бацькі родам з аднаго пасёлка, маленькага гарадка пад Мінскам – Крупкі. І нашы бабкі – стрыечныя сёстры. Гэта значыць, у нас ёсць нейкія далёкія родныя сувязі. І, зразумела, мы мелі зносіны. Разам займаліся ў секцыях спорту: спачатку дзюдо, пасля – каратэ», – простая мова Кароткіх у інтэрв’ю беларускім журналістам.

Кароткіх давялося прызнацца пра сваё блізкае сяброўства з Ігнатовічам. Ён не мог схаваць таго, што ведаў шмат хто. Разам з тым, Сяргей Кароткіх адкрыта ілжэ: ледзь не адразу пасля службы ў разведцы ён становіцца адным з першых удзельнікаў беларускага «РНА» яшчэ ў 1994 годзе.

У некаторых інтэрв’ю Кароткіх успамінае, што ў 1996 годзе Ігнатовіч яшчэ быў «мацёры мент і дзеючы супрацоўнік міліцыі». Але на той момант было ўжо два года, як ён прывёў Кароткіх да «РНА».

Важны нюанс: Кароткіх фактычна пацвярджае, што быў удзельнікам расійскай нацысцкай групоўкі, паралельна вучачыся ў акадэміі КДБ! З яе Кароткіх нібыта адлічылі за зносіны з беларускімі апазіцыянерамі ў 1996 годзе. Дарэчы, менавіта ў той момант, калі са спецназа «Алмаз» звальняецца Ігнатовіч.

Ці маглі выгнаць Кароткіх за зносіны з апазіцыяй?

У 1999 годзе Кароткіх быў затрыманы ў якасці аднаго з нападнікаў на беларускіх апазіцыянераў, сярод якіх – Андрэй Саннікаў, Алег Бябенін і Дзмітрый Бандарэнка. Група з дваццаці удзельнікаў РНА раздрабілі косткі тром тагачасным дзеячам беларускай апазіцыі. Падчас сутычкі, стоячы побач на вуліцы ў камуфляжы, назіраў Ігнатовіч, якога лічаць кіраўніком нападу.

Кіраваў РНА ў той час Глеб Самойлаў. Арганізацыя адкрыта супрацоўнічае з міліцыяй і праводзе па ўсёй Беларусі маршы «Расія, Сербія, Беларусь».

21 сакавіка 2000 Самойлаў выключае Ігнатовіча з састава РНА.

Прычынай называецца тое, што ў сюжэце беларускіх журналістаў з Чачні сказана, што Ігнатовіч ваяваў на боку чачэнцаў. Падчас службы ў расійскім ГВУ Ігнатовіча і сапраўды затрымалі на расійскім блокпасту ў грамадзянскім адзенні як чачэнскага дыверсанта. Пэўны час яго нават трымаюць як затрыманага, а потым раптам адпускаюць. Мусібыць, што Ігнатовіч працаваў пад прыкрыццём на тым боку. І гэта выпадкова трапіла ў камеру Дзмітрыя Завадскага.

На наступны дзень пасля выключэння Ігнатовіча з РНА, яго група ў Мінску па-зверску забівае азербайджанскую сям’ю. Зарэзалі мужчын, жанчын і нават малалетніх дзяцей. Падчас следства Сяргей Кароткіх і былы амапавец Антон Кабзар пазналі ў адным з скрываўленых нажоў забойцаў нож Ігнатовіча.

3 жніўня Ігнатовіча затрымліваюць як забойцу Завадскага. У яго аўтамабілі знаходзяць сапёрную лапатку, на якой засталася кроў зніклага аператара. А літаральна праз два дні – 5 жніўня – нажом зарэзалі кіраўніка Беларускага РНА Глеба Самойлава. Таго самога, які выключыў Ігнатовіча з РНА. Па чутках, падазраваным у нападзе на Самойлава быў Кароткіх. Сам Кароткіх прадаставіў алібі. Менавіта ў той дзень ён апынуўся ў адным з нешматлікіх дамоў у Мінску, дзе ўжо стаялі камеры.

У красавіку 2001 сведка па справе забойства групай Ігнатовіча азербайджанскай сям’і – 25-гадовы Кабзар – нечакана памірае у ўласнай кватэры. Кабзар – адзін з нешматлікіх блізкіх сяброў Ігнатовіча. Кароткіх амаль ператвараецца з сведкі у ўдзельніка забойства азербайджанцаў, але выязджае за межы Беларусі.

Позна ў інтэрв’ю ён сам расказвае:

– Якім чынам вам шчасціла ўвесь час спакойна пазбягаць нейкіх праблем з законам у Беларусі пры вашым бурным жыцці і сувязях з Ігнатовічам і РНА?

– Я своечасова сыходзіў, калі трэба, у бегі, плаціў грошы, немалыя грошы, каб не сесці ў турму. «Спакойна» – гэта не тое слова. – Кароткіх.

Сяргей Кароткіх знікае ненадоўга. Ужо ў 2003 годзе ён фігуруе як інструктар «Рускага вайскова-патрыятычнага братэрства». Гэта арганізацыя Максіма Грыцая, якая ўсхваляе Уладзіміра Пуціна, атрымвае дзяржаўныя грошы на сваю дзейнасць.

Максім Грыцай у 2003 годзе заснаваў «Фонд дапамогі ветэранам трэціх дэпартаментаў органаў вайсковай контрразведкі». Усё бізнес-актывы Грыцая звычайна рэгістраваліся ў доме №4 у Сходнінскім тупіку. Увесь будынак Грыцай адабраў у свайго бізнес-партнёра Анатоля Шера. Доўгі час шлі суды, а ў 2011 годзе Шэр загінуў: яго штурхнулі, ён стукнуўся галавой, памёр у шпіталі.

У асяроддзі нацыстаў Масквы сцвярджалі, што няма дзіва ў фондзе Грыцая, таму што яго брат – супрацоўнік ФСБ з «палітычнага» аддзела, што займаецца барацьбой з экстрэмізмам і абаронай канстытуцыйнага ладу РФ.

Наколькі цесная гэта сувязь? Смешна: у 1999 годзе Грыцай выпускаў газету «Модуль», у якой празрыста намякаў, што яго ахоўны бізнес злучаны са структурамі бяспекі ФСБ.

Грыцай таксама з’яўляецца кіраўніком Расійскай партыі сацыяльнага развіцця. Яе заснаваў Румянцаў Алег Германавіч. Гэта віцэ-прэзідэнт нафтавай кампаніі «ТНК-ВР», колішні дэпутат РСФСР і нават адзін з распрацоўнікаў Дамовы аб Саюзе Беларусі з Расіяй, намеснік сакратара Парламенцкага сходу саюзу Беларусі і Расіі.

А самае галоўнае, Алег Румянцаў – брат Дзмітрыя Румянцава, які разам з Сяргеем Кароткіх заснавалі ў снежні 2004 года арганізацыю «Нацыянал-сацыялістычнае таварыства» (НСТ).

Першая адкрытая заява НСТ цалкам прысвечана падтрымцы «патрыятычнага курса» Пуціна.

Арганізацыя НСТ і яе лідар Румянцаў мелі тыповыя пагляды расійскіх шавіністаў. Неаднаразова выяўлялі яркія антыўкраінскія настроі.

Перападала і латышам.

Кароткіх аднавіў дзейнасць у Беларусі, дзе адкрыў цэнтр НСТ.

Але у асноўным уся дзейнасць засяроджана на неанацысцкай тэматыцы. Адным з галоўных дзеячаў тут быў Максім Базылёў.

Офісы і залы для НСТ прадастаўляе Максім Грыцай. Апроч таго, значны аб’ём фінансавання праходзіць праз ценевыя схемы адмывання сродкаў. Да іх таксама прыцягваюцца баевікі і неанацысты НСТ.

Кантактны нумар фондаў і арганізацый Грыцая – 620-93-29. На гэты ж нумар зарэгістравана ТАА “Профіт”, дзе заснавальнікам аформілі Максіма Базылёва. Базылёва затрымалі за серыю забойстваў. І яму як быццам ўдалося ўскрыць сабе вены ў 2009 годзе ў ізалятары на Пятроўцы 38, нягледзячы на стараннае назіранне за камерай. На картках Базылёва засталося некалькі сотняў мільёнаў рублёў. Лічылася, што яго «прыбраў» Грыцай, каб не была ўцечкі лішняй інфармацыі.

У 2018 годзе ў інтэрв’ю расійскаму выданню “The Insider” Грыцай пацвердзіў, што прадастаўляў неанацыстам памяшканні, а таксама залу для трэніровак. Кажа, што спадзяваўся так атрымаць сродкі на дзяржаўныя праграмы вайскова-патрыятычных клубаў.

Базылёў загінуў, Румянцава пацягалі на судах, многіх радавых баевікоў пасадзілі за шматлікія забойствы. Яшчэ двое удзельнікаў НСТ былі асуджаны за дзіўны тэракт.

27 снежня 2007 у цэнтры Масквы вечарам выбухае бомба, але ніхто на гіне, таму што выбуховая хваля прайшла над галовамі людзей. За выбух затрымалі двух удзельнікаў НСТ. Падчас следства стане вядома, што яны толькі заклалі выбухоўку, а на момант выбуху ад’ехалі ўжо на некалькі станцый метро. Дыстанцыйна ініцыяваў выбух Сяргей Кароткіх, які знаходзіўся непадалёк пляцу. Гэтыя сведчанні затрыманых пацвердзіліся і на паліграфе.

Але з усёй вярхоў НСТ толькі Грыцай і Кароткіх пазбегнулі якіх-небудзь пераследаў з боку ФСБ ці МУС РФ. І гэта самае дзіўнае, бо менавіта яны з’яўляліся адзінымі спонсарамі нацысцкай арганізацыі на працягу некалькіх гадоў.

Кароткіх, які некалі паехаў з Мінска ў Маскву, зараз робіць наадварот. А ў 2010 годзе зусім уцякае на тры года з кантынента і апынаецца наёмнікам у Лацінскай Амерыцы. Што магло адбыцца ў 2010 годзе, што прымусіла Кароткіх пакінуць пасля Масквы зараз яшчэ і Мінск? Успомнілася, што таварыш і сваяк Кароткіх Ігнатовіч пасля забойства Завадскага адразу паехаў у Чачню, каб згубіліся сляды.

У 2010 годзе ў Мінску бурна праходзіла прэзідэнцкая кампанія. Алег Бябенін уваходзіў у каманду аднаго з галоўных канкурэнтаў Аляксандра Лукашэнкі – лідара грамадзянскай кампаніі «Еўрапейская Беларусь» Андрэя Саннікава. Сайт Бябеніна «Хартыя-97» быў адным з самых актыўных інтэрнэт-рэсурсаў, наўкола якіх ядналіся дэмакратычныя актывісты.

Напомнім, што менавіта Саннікаў і Бябенін удвух сталі ахвярамі нападу РНА пад кіраўніцтвам Ігнатовіча ў 1999 годзе. Тады, калі быў затрыманы Сяргей Кароткіх.

У верасні 2010 года пад Мінскам знаходзяць задушаным журналіста Алега Бябеніна. Забойства журналіста Бябеніна адбылося за дзень да запланаванай сустрэчы з Майкам Харысам, навуковым супрацоўнікам брытанскай арганізацыі «Індэкс цэнзуры».

Бябенін павесіўся ў куртцы, не пакінуў пасля сябе пасмяротнай запіскі, хоць напярэдадні ў СМС абяцаў сябрам пайсці з імі ў кіно. Уся апазіцыя і журналісты Беларусі западозрылі, што гэта было інсцэніраванне забойства. У краіне зноў пачынаюцца размовы, што групы смерці не зніклі, а проста змянілі свае метады забойстваў. Ад выкраданняў і расстрэлаў перайшлі да інсцэнавання самагубстваў, каб узнікала менш падозранняў. Бябенін гіне, і Кароткіх знікае з Беларусі на тры года, а скора з’яўляецца на вайне ва Украіне байцом батальёна «Азоў». На вайне Кароткіх знаходзіцца нязначны перыяд часу: ужо з восені 2014-га адсутнічае ў зоне АТА. Пасля атрымання грамадзянства Украіны любая прысутнасць Кароткіх на фронце абмяжоўваецца госцевымі візітамі разам з дэпутатам Бялецкім. Кароткіх да таго часу ўжо бярэ на сябе функцыю здабытчыка сродкаў для «Азова» і не спыняецца ні перад якімі метадамі.

Злавесна паяўляецца Кароткіх у гісторыі з тэрактам і забойствам беларускага журналіста Паўла Шарамета. Ніхто не растлумачыць, навошта Кароткіх і Бялецкі амаль апоўначы паехалі да Шарамета, каб абмеркаваць асвятленне будзённай дробнай акцыі. Але большасць сяброў нябожчыка пераканаліся – правільна перажывалі. Дарма Шарамет падпусціў Кароткіх так блізка да сябе. Павел недаацаніў шлейф мінулых злачынстваў, які цягнецца за Сяргеем Кароткіх.

Падазроным з’яўляецца тое, што забойцай ветэрана «Данбас» Віталя «Сармата» Алешкі з’яўляецца вайсковец палка «Азоў» Арцём Мацюшын. Пасля затрымання кілера яго спрабавалі прыпісаць да роты «Тарнада», хоць на той момант ён ужо служыў у «Азове». Кажуць, «Сармат» перайшоў дарогу людзям Сяргея Кароткіх, якія прабаваюць падмяць пад сябе ўвесь рынак аховы фермерскіх палёў.

«Азоўцам» выявіўся кіраўнік нападу на адэскага актывіста Віталя Усціменку. Нападнікі парэзалі шыю. Віталь вядомы ў горадзе актывіст, які змагаецца з карупцыяй. Адэса з’яўляецца рэгіёнам, дзе людзі Кароткіх вельмі моцна завязаныя на розныя ценевыя патокі – будаўнічы бізнес, кантрабанда ў партах і паліцэйская абарона.

26 ліпеня 2015-га года быў забіты з інсцэніраваннем самагубства з-за сэксуальных ненармальнасцяў Яраслаў Бабіч. Гэта юрыст батальёна «Азоў», праз якога дыяспара павінна была перадаць некалькі тысяч даляраў, але ён, па чутках, паставіў ультыматум Бялецкаму і Кароткіх што тычыцца крымінальнай дзейнасці апошняга.

Забойства Бабіча дзіўна напамінае забойства Бябеніна, але у ўдасканаленай форме.

Суіцыд беларускага апазіцыянера Бябеніна быў даследаваны з усіх бакоў сябрамі нябожчыка, і гэта выявіла інсцэніраванні. Забойства Бабіча прадугледжвала імітацыю сэксуальных ненармальнасцяў пры смерці.

Менавіта на гэта ціснулі следчыя па справе, каб спыніць расследаванне блізкімі загінулага.

Першым падазроным з’яўляецца Кароткіх.

Хто такі Каровін?

Гэта баец батальёна «Азоў», кар’ера якога пасля забойства Бабіча імкліва пайшла ўгару. Каровін зараз – памочнік народнага дэпутата Бялецкага, а таксама кіраўнік аддзела паліцыі аховы стратэгічных аб’ектаў. На гэтым пасту Каровін змяніў Кароткіх. Пра што сам Кароткіх адклікаецца неахвотна і спрабуе схаваць праўду.

Што такое аддзел паліцыі аховы стратэгічных аб’ектаў і чым займаецца?

Гэта падраздзяленне стварыў Арсен Авакаў асабіста пад Сяргея Кароткіх і яго людзей. У аддзеле лічацца ўсяго каля 30 челавека. Шэсцьсот тысяч з дзяржаўных сродкаў толькі на пісталеты сяброў Кароткіх.

Уся гэта асабістая банда Кароткіх узброена сучаснымі вінтоўкамі і экіпіяваннем за дзяржаўны рахунак. Усе гэтыя «супрацоўнікі паліцыі» – шчырыя неанацысты і ўдзельнікі палітычных акцый «Азова».

Пры гэтым група, падобна бандзе Ігнатовіча ў РНА, увесь час трансфармуецца: то яны сілавікі МУС, то яны неанацысты.

Даходзіць да маразму, калі працаўнікі групы Кароткіх у ўніформе паліцыі, проста знімаючы шаўроны, фатаграфуюцца як «прыватная служба бяспекі» «Факстрот-13», якая належыць аднаму з супрацоўнікаў аддзела паліцыі аховы аб’ектаў стратэгічнага прызначэння.

Цікава, што блізка супадаюць таксама інтарэсы прыватнай ахоўнай кампаніі «Факстрот-13», аддзела паліцыі аховы стратэгічных аб’ектаў, а таксама палка «Азоў».

Вельмі часта гэта аб’екты Рыната Ахметава. Гэта не выпадковасць. У некаторых дакументах па тэндарах аддзела аховы стратэгічных аб’ектаў сярод людзей Кароткіх нават за апошні год сустракаецца Бутэнка Віталь Рамановіч. Паліцэйскі Бутэнка выкарыстоўвае тэлефонны нумар 068-888-14-88, дзе беспамылкова адгадваецца нацысцкі код «1488». Віталь мае старэйшага брата Васіля Рамановіча. Ён шмат гадоў на кіроўных пасадах у публічным акцыянерным таварыстве «АрселлорМіттал Крывы Рог».

Насамрэч у палку «Азоў» даўно ведаюць, што менавіта ад адыёзнага данецкага алігарха, які ў свой час фінансаваў батальён «Усход», пачалося і стабільнае маштабнае фінансаванне Азоўскага руху.

Вось і лісты Бялецкага, дзе дэпутат пакутна вымагае ў Авакава паставіць пад ахову «Азова» заводы і аб’екты Ахметава. Ахова гэта ажыццяўлялася сіламі дзяржаўнага батальёна МУС «Азоў».

Дарэчы, таксама менавіта аддзел аховы Кароткіх вартуе сёння і «Нафтагаз Украіны». Гэта структура не належыць Ахметаву, але чамусьці вырашыла, што даўгі ахметаўскага «Кіеўэнерга» у памеры 1,2 мільярда грывень павінны заплаціць кіяўляне, а не фірма Ахметава. Менавіта таму ў 2018 годзе сталіца некалькі месяцаў заставалася без гарачай вады.

Сёння Сяргей Кароткіх у першых шэрагах тых, хто ваюе з паліцыяй пад Адміністрацыяй Прэзідэнта. Ён заяўляе, што ў дачыненні яго рыхтуюцца рэпрэсіі з боку СБУ, Генеральнай пракуратуры і Дзяржаўнага бюро расследаванняў.

Аднак пры гэтым гэта не перашкаджае людзям Кароткіх узяць пад кантроль літаральна сёлета ахову стратэгічнага аб’екта – офіса Дзяржаўнага бюро расследаванняў.

А вось супрацоўнік падраздзялення паліцыі Похвішчеў Сяргей.

Паліцэйскі Алейнік. Ён падаў дэкларацыю пра даходы якраз перад паходам на бойку з паліцыяй.

Супрацоўнік міністэрства Авакава Эрнэст Громаў з Крыма.

Ці эксцэнтрычны «Маляр».

Як бачым, паліцыя Сяргея Кароткіх працуе і па суботах.

Блізкі друг Кароткіх і таксама падазраваны ў пакрыцці забойства Яраслава Бабіча Вадзім Траян дагэтуль працуе на пасадзе намесніка кіраўніка Нацыянальнай паліцыі Украіны.

Мабыць, баевікі з групы міжнароднага тэрарыста Сяргея Кароткіх хочуць узяць пад ахову і Адміністрацыю Прэзідэнта. Гэты для гэтага Авакаў скіраваў амаль увесь аддзел паліцыі аховы аб’ектаў стратэгічнага прызначэння для ўдзелу ў беспарадках пад адміністрацыяй, ці не так?

Падначаленыя Кароткіх з спецпадраздзялення паліцыі сапраўды працуюць, а не забаўляюцца. Журналісты выдання TheBabel на чарговай акцыі Нацыянальнага корпуса пачулі, як маладыя міжсобку жаляцца. Гэтым разам заплацілі менш.

Вось на фота сярод ценевых кіраўнікоў акцыі Тарас Чорны. Той самы, што адначасна азовец, паліцэйскі і кіраўнік фірмы «Факстрот-13».

Выданне TheBabel належыць Ігару Каламойскаму. Але паліцэйскі Чорны бесцырымонна накідваецца на журналістку.

Прэзідэнту Украіны Уладзіміру Зяленскаму журналісты Даріас Багуцкі і Эдуард Чэкі перадалі матэрыялы свайго расследавання забойства Паўла Шарамета.

«Я ўпэўнены, што корань гэтага злучаны з забойствам Дзмітрыя Завадскага.

Шарамет ніколі не пераставаў расследаваць гэта. Я гэта сапраўды ведаю. За некалькі месяцаў да яго смерці мы з ім гаварылі пра гэта, і ён ніколі не мірыўся з тым, што нават не знайшлі цела Завадскага», – сказаў Багуцкі.

Паспелі паслужыць людзі Кароткіх і новай улады. Скандальная вырубка лесу ў сталіцы пад забудову Генадзя Корбана. Менавіта «Факстрот-13» у аліўкавых уніформах афіцыйна ахоўвалі забудову і ваявалі з кіяўлянамі.

https://sheremet2019.wordpress.com/be/

Україна: остання схованка вбивці Шеремета

У 1996 році секретар Ради Безпеки Білорусі Віктор Шейман дав наказ зібрати спецгрупу для позасудових розправ. Створення підрозділу доручили офіцеру спеціального призначення внутрішніх військ Дмитру Павлюченку.

У слідчому ізоляторі Мінська Павлюченко вивчає протоколи розстрілу та поховання тіл, засуджених до смертної кари. Щоб створити видимість законності, пістолет для розстрілів зі слідчого ізолятору часто видавали спецгрупі за вказівкою міністра МВС. Приховання трупів – ідеальна схема вбивства. Немає тіла – немає злочину.

За таким сценарієм зникли безвісти ключові опозиційні політики Білорусі. Найвідоміші серед них: екс-міністр МВС Юрій Захаренко, підприємець-опозиціонер Анатолій Красовський, віце-спікер білоруського парламенту Віктор Гончар, такою журналіст Дмитро Завадський.

Деталі операцій групи смерті стали відомими влітку 2001 року. Тоді з Білорусі втекли до США та попросили політичного притулку слідчі прокуратура Олег Случак та Дмитро Петрушкевич. Із такими ж свідченнями у Німеччині через місяць виступає ще один біженець – Олег Алкаєв, керівник мінського СІЗО. Саме він вивозить закордон документи про видачу спеціального пістолету для розстрілів. Врешті, ще один біженець, офіцер КДБ Білорусі Геннадій Угляниця, не лише свідчить про те саме, а й озвучує конкретні прізвища членів «ескадрону смерті». Цю інформацію підтверджує журналістам колишній працівник спецпідрозділу міліції Дмитро Новічок.

Водночас, слідчі, які взялися розслідувати діяльність «спецзагонів смерті», раптово почали гинути або потрапляти у негаразди. Встановлено, що в той період загадково загинули керівник слідства МВС Ткаченко та слідчий Французов. Слідча Байкова, оперуповноважений КДБ Наркевич, заступник генерального прокурора Снегирь, які розпочинали слідство, потрапляють за грати під різними обвинуваченнями. Найбільше інформації вдалося розшукати про групу Валерія Ігнатовича. Її учасників затримали після вбивства Дмитра Завадського – оператора Павла Шеремета. Членами групи були Ігнатович, Гуз, Малик, Саушкін та інші особи, яких так і не встановили. Більшість із них – співробітники спеціального підрозділу міліції Білорусі «Алмаз».

Валерій Ігнатович – працівник спецпідрозділу міліції «Алмаз». За легендою, зі служби в «Алмазі» Ігнатовича комісували внаслідок невдалого стрибка з парашутом. Батьки ж казали про іншу причину травми: “Валера в Орше защищал президента, получил ранение позвоночника и головы. За это ему и еще двум «алмазовцам» Лукашенко распорядился выдать квартиры в Минске.”

Мова йде про міліцейську спецоперацію в місті Орша проти кримінальних авторитетів. Багато з них зникли безвісти, як і опозиційні політики. Серед поранених міліціонерів в Орші був також і командир білоруського підрозділу СОБР Дмитро Павлюченко. Саме йому Віктор Шейман доручив створити «групи смерті». Павлюченка затримали, як і Ігнатовича, але він провів у слідчому ізоляторі всього 7 годин – його звільнили після особистого розпорядження президента Лукашенка. Ігнатовичу пощастило менше. Його теж у СІЗО відвідав Шейман, після цього Ігнатович припинив давати будь-які свідчення.

Цікавий факт: перед службою в «Алмазі» Ігнатович проходив навчання в Мар’їній Горці під Мінськом. Саме там розташувались навчальний центр та одна з найвідоміших в СРСР радянських бригад ГРУ.

Попри травми та звільнення з «Алмазу», Ігнатович опиняється в Чечні у березні 1999 року. Мало того, підписує контракт як розвідник-гранатометник 22-ї бригади ГРУ Міністерства оборони Росії – військова частина №11659 у Моздоку.

Березень 2000 року: Ігнатович подає прохання про отримання громадянства РФ у Північній Осетії. А вже у травні отримує військову нагороду – медаль маршала Жукова. За два місяці його арештовують як убивцю оператора Дмитра Завадського.

Будучи у слідчому ізоляторі Мінська в якості підозрюваного в убивстві, у серпні 2000 року Ігнатович отримує паспорт громадянина РФ.

До Чечні Ігнатович не їздив сам. Брав із собою інших учасників «групи вбивць», що планували також оформитись на службу за контрактом до ГРУ РФ. Серед них були такі які Максим Малик і Сергій Коротких. Малик тоді був чинним бійцем «Алмазу», а Коротких напередодні покинув навчання в академії КДБ у Мінську. До академії Коротких пройшов службу у воєнній розвідці: на пам’ять про це зробив татуювання на плечі у вигляді кажана – радянського символу символу воєнної розвідки. Це тату Коротких «переб’є» іншим аж на початку 2010-х років.

Ігнатович, Малик і Коротких – друзі з самого дитинства. Навіть більше, Ігнатович і Коротких є родичами по лінії бабусь. Усі троє бойовиків родом із села Крупки, що під Мінськом. Саме там, вважали слідчі, поховане тіло журналіста Завадського.

Після початку розслідування «групи смерті» генеральний прокурор Білорусі Олег Божелко замовив із Росії найсучасніше приладдя для пошуку тіла. Ця пошукова операція стала однією з наймасштабніших у країні. Втім, техніку доставити не встигли: замовлення скасував Віктор Шейман, той самий ініціатор «ескадронів смерті». Після цього Шейман швидко отримує посаду генерального прокурора. Він особисто слідкував за розвалом розслідування злочинів по цій справі.

Напрочуд таємною залишається історія про зв’язок «групи смерті» з організацією російських фашистів «Русское национальное единство».

“Членом РНЕ я был с 1999 по 2001 год. Меня туда привел Валера Игнатович. Наши родители родом из одного поселка, маленького городка под Минском – Крупки. И наши бабки – двоюродные сестры. То есть, у нас есть какие-то дальние родственные связи. И, естественно, мы общались. Вместе занимались в секциях спорта: сначала дзюдо, после – карате,” – пряма мова Коротких у інтерв’ю білоруським журналістам.

Коротких довелося зізнатися про свою близьку дружбу з Ігнатовичем. Він не міг приховати того, що знали багато людей. Разом з тим, Сергій Коротких відверто бреше: чи не відразу після служби у розвідці він стає одни із перших учасників білоруського «РНЕ» ще у 1994 році.

У певних інтерв’ю Коротких згадує, що у 1996 році Ігнатович ще був «запеклий мент та чинний співробітник міліції». Але на той момент було уже два роки, як він привів Коротких до «РНЕ».

Важливий нюанс: Коротких фактично підтверджує, що був учасником російського нацистського угрупування, паралельно навчаючись в академії КДБ!

З неї Коротких, начебто, відрахували за спілкування з білоруськими опозиціонерами у 1996 році. До слова, саме в той момент, коли зі спецназу «Алмаз» звільняється Ігнатович.

Чи могли вигнати Коротких із академії за контакти з опозицією?

У 1999-му його затримують як одного з нападників на білоруських опозиціонерів, серед них: Дмитро Бондаренко, Андрій Санніков та Олег Бебенін. Група з двадцяти членів «РНЕ» нанесла тяжкі травми тодішнім діячам опозиції. Під час сутички, поруч стояв у камуфляжній формі Ігнатович, спостерігаючи за побиттям. Його вважають керівником цього нападу.

У той період «РНЕ» керував Глєб Самойлов. Організація відкрито співпрацює з міліцією та проводить по всій Білорусі марші «Росія, Сербія, Білорусь».

21 березня 2000-го Самойлов виключає Ігнатовича зі складу «РНЕ».

Причиною назвали сюжет білоруських журналістів: там було сказано, що Ігнатович воював на боці чеченців. Під час служби в російському ГРУ його справді затримували на блок-посту російські військові – у цивільному одязі як чеченського диверсанта. Зовсім недовго Ігнатовича утримують як арештованого, потім раптово відпускають.

Очевидний факт, що Ігнатович првцював під прикриттям на «тому» боці. Все це випадково потрапило в камеру Дмитра Завадського. Наступного дня після вигнання Ігнатовича з «РНЕ», його угрупування звірськи вбиває азербайджанську родину в Мінську. Холодною зброєю зарізали чоловіків, жінок та навіть малолітніх дітей. По ходу слідства, Сергій Коротких і колишній ОМОНівець Антон Кобзарь упізнали в одному з речових доказів – закривавленому ножі – ніж Валерія Ігнатовича.

3-го серпня Ігнатовича затримують як підозрюваного в убивстві Завадського. У його автомобілі силовики знаходять саперну лопатку – на ній залишилась кров зниклого оператора. Буквально через два дні, 5-го серпня, ножем зарізали лідера білорускього «РНЕ» Глєба Самойлова. Саме того, хто виключив Ігнатовича з лав організації. За неперевіреною інформацією, підозрюваним у вбивстві на Самойлова був Сергій Коротких. Сам Коротких надав алібі. Прямо в той день він опинився в одному з перших будинків у Мінську, де вже на той час були камери відеоспостереження.

Квітень 2001 року: свідок у справі гучного вбивства азербайджанської сім‘ї групою Ігнатовича, 25-річний Кобзарь, неочікувано помирає у власній квартирі. Кобзарь – один із небагатьох близьких друзів Ігнатовича. За перебігом слідства, Коротких, зі свідка вбивства азербайджанців, майже стає підозрюваним учасником, але покидає межі Білорусі.

Пізніше він сам розповідає в інтерв‘ю:

– Каким образом вам удавалось все время спокойно избегать каких-то проблем с законом в Беларуси при вашей бурной жизни и связями с Игнатовичем и РНЕ? - Я вовремя уходил, когда нужно, в бега, платил деньги, немалые деньги, чтобы не сесть в тюрьму. “Спокойно” – это не то слово,- Коротких.

Сергій Коротких зникає ненадовго. Уже у 2003-му він спливає як інструктор «Российского военно-патриотического братства». Це структура Максима Грицая, що отримує державні гроші на діяльність та вихваляє Володимира Путіна.

Сам Грицай того ж, 2003-го, року засновує «Фонд допомоги ветеранам третіх департаментів органів воєнної контррозвідки».

Усі бізнес-активи Грицая зазвичай були зареєстровані у Москві, за адресою Сходненський тупік, будинок №4. Цю будівлю Грицай «відібрав» у свого давнього партнера – Анатолія Шера. Довгий період тривали суди, а у 2011-му Шер загинув. Його штовхнули, він ударився головою та помер у лікарні.

У колах нацистів Москви підтверджували, що нічого дивного немає у фонді Грицая, оскільки його брат був чинним співробітником ФСБ із «політичного» відділу. Цей відділ займається боротьбою з екстремізмом та захистом конституційного ладу РФ.

Наскільки тісним може бути цей зв‘язок?

Аж кумедно: у 1999-му Грицай випускав газету «Модуль», де прозоро натяков на зв‘язок його охоронного бізнесу зі структурам безпеки ФСБ.

Грицай також став керівником російської «Партії соціального розвитку». Її створив Румянцев Олег Германович – віце-президент нафтової компаніі «ТНК-ВР». Він також колишній депутат парламенту РСФСР та, більше того, один із розробників Договору про Союз Білорусі з Росією, заступник секретаря Парламентського зібрання союзу Білорусі та Росії.

А найголовніше, Олег Румянцев – брат Дмитра Румянцева. Дмитро разом із Сергієм Коротких заснували у грудні 2004-го радикальну організацію «Национал-социалистичиское общество» (НСО).

Перша публічна заява «НСО» цілковито присвячена підтримці «патріотичного курсу» Путіна при владі.

Організація «НСО» та їі лідер Румянцев мали типові погляди російських радикальних шовіністів. Неодноразово виражали яскраві антиукраінські настрої. Перепадало і латвійцям.

Коротких знову в Білорусі – там відкриває осередок уже «НСО». Але, переважно, вся активність була спрямована на неонацистську тематику. Одним із чільних діячів там був Максим Базилєв.

Офіси та спортивні зали для «НСО» надає Максим Грицай. Окрім того, значна частка фінансування отримується яерез тіньові схеми відмивання коштів. У схеми теж залучені бойовики та неонацисти «НСО»

Контактний номер фондів і організацій Грицая – «620-93-29». На цей же номер зареєстроване ТОВ “Профіт”, де засновником оформили Максима Базилєва. Базилєва затримали за серію убивств. І йому ніби як вдалося порізати собі вени у 2009-му році в ізоляторі на Петровці 38, незважаючи на ретельний нагляд за камерою. На картках Базилєва залишилося кілька сотень мільйонів рублів. Вважалося, що його “прибрав” Грицай, щоб не було витоку зайвої інформації. У 2018-му році в інтерв’ю російському виданню “The Insider” Грицай підтвердив, що надавав неонацистам приміщення, а також зал для тренувань. Каже, що сподівався так отримати кошти на державні програми військово-патріотичних клубів.

Базилєв загинув, Румянцева “потягали” на судах, багатьох рядових бойовиків посадили за численні вбивства. Ще двоє членів НСО були засуджені за дивний теракт.

27 грудня 2007 року в центрі Москви ввечері вибухає бомба, але ніхто не гине, бо вибухова хвиля пройшла над головами людей. За вибух було затримано двох членів НСО. У ході слідства стане відомо, що вони лише заклали вибухівку, а на момент вибуху від’їхали вже на кілька станцій метро. Дистанційно ініціював вибух Сергій Коротких, що знаходився неподалік площі. Ці свідчення затриманих підтвердилися і на поліграфі.

Але з усієї верхівки НСО лише Грицай та Коротких уникнули будь-яких переслідувань з боку ФСБ чи МВС РФ. І це найбільш дивне, адже саме вони були єдиними спонсорами нацистської організації протягом кількох років.

Коротких, виїхавши колись із Мінська до Москви, тепер робить навпаки. У 2010-му ж взагалі тікає на три роки з континенту і опиняється найманцем у Латинській Америці.

Що могло статися в 2010-му році, що змусило Коротких покинути після Москви тепер ще й Мінськ?

Пригадалося, що товариш і родич Коротких Ігнатович після убивства Завадського відразу виїхав у Чечню, щоб загубити сліди.

У 2010 році в Мінську бурхливо проходила президентська кампанія. Олег Бебенін входив до команди одного з головних конкурентів Олександра Лукашенка – лідера громадянської кампанії “Європейська Білорусь” Андрія Саннікова. Сайт Бебеніна “Хартія-97” був одним із найбільш активних інтернет-ресурсів, довкола яких об’єднувалися демократичні активісти. Нагадаємо, що саме Санніков і Бебенін удвох стали жертвами нападу РНЕ під керівництвом Ігнатовича в 1999-му році. Тоді, коли було затримано Сергія Коротких.

Із вересня 2010 року під Мінськом знаходять задушене тіло журналіста Олега Бебеніна. Убивство журналіста Бебеніна сталося за день до запланованої зустрічі з Майком Харрісом, науковим співробітником британської організації “Індекс Цензури”.

Бебенін повісився у верхньому одязі, не лишив після себе посмертної записки, хоча напередодні в СМС обіцяв друзям піти з ними в кіно. Уся опозиція та журналісти Білорусі запідозрили, що це було інсценування вбивства. У країні відновлюються розмови, що групи смерті не зникли, а просто змінили свої методи вбивств. Від викрадень і розстрілів перейшли до інсценування самогубств, щоб виникало менше підозр.

Бебенін гине, і Коротких зникає з Білорусі на три роки, а невдовзі з’являється на війні в Україні бійцем батальйону “Азов”. На війні Коротких перебуває незначний період часу: уже з осені 2014-го відсутній в зоні АТО. Після отримання громадянства України будь-яка присутність Коротких на фронті обмежується гостьовими візитами разом із депутатом Білецьким. Коротких на той час уже бере на себе функцію здобувача коштів для “Азову” і не зупиняється перед жодними методами.

Зловісно з’являється Коротких в історії з терактом і убивством білоруського журналіста Павла Шеремета. Ніхто не пояснить, навіщо насправді Коротких та Білецький майже опівночі поїхали до Шеремета, аби обговорити висвітлення буденної дрібної акції. Але більшість друзів покійного переконалися – правильно переживали. Дарма Шеремет підпустив Коротких так близько до себе. Павло недооцінив шлейф минулих злочинів, який тягнеться за Сергієм Коротких.

Підозрілим є те, що убивцею ветерана “Донбас” Віталія “Сармата” Олешка є військовослужбовець полку “Азов” Артем Матюшин. Після затримання кілера його намагалися приписати до роти “Торнадо”, хоча на той момент він вже служив в “Азові”. Кажуть “Сармат” перейшов дорогу людям Сергія Коротких, які намагаються підім’яти під себе увесь ринок охорони фермерських полів.

“Азовцем” виявився керівник нападу на одеського активіста Віталія Устименка. Нападники порізали шию. Віталій відомий у місті активіст, що бореться з корупцією. Одеса є регіоном, де люди Коротких дуже сильно зав’язані на різні тіньові потоки – будівельний бізнес, контрабанда в портах та поліцейська охорона.

26 липня 2015-го року був убитий з інсценуванням самогубства через сексуальні збочення Ярослав Бабич. Це юрист батальйону “Азов”, через якого діаспора мала передати кількасот тисяч доларів, але він, за чутками, поставив ультиматум Білецькому і Коротких щодо кримінальної діяльності останнього. Убивство Бабича дивовижно нагадує убивство Бебеніна, але у вдосконаленій формі. Суїцид білоруського опозиціонера Бебеніна був досліджений з усіх сторін друзями покійного, і це виявило інсценування. Убивство Бабича передбачало імітацію сексуальних збочень під час смерті.

Саме на це тиснули слідчі у справі, щоб зупинити розслідування близьких загиблого. Першим підозрюваним є Коротких.

Хто такий Коровін?

Це боєць батальйону “Азов”, кар’єра якого після вбивства Бабича стрімко пішла вгору. Коровін сьогодні – помічник народного депутата Білецького, а також керівник відділу поліції охорони стратегічних об’єктів. На цій посаді Коровін змінив Коротких. Про що сам Коротких відзивається неохоче та намагається приховати правду.

Що таке відділ поліції охорони стратегічних об’єктів і чим він займається?

Цей підрозділ створив Арсен Аваков особисто для Сергія Коротких і його людей. У відділі числяться всього близько 30 чоловік. Шістсот тисяч із державних коштів лише на пістолети друзів Коротких.

Уся ця особиста банда Коротких озброєна сучасними гвинтівками й екіпіруванням за державний кошт. Усі ці “співробітники поліції” – відверті неонацисти й учасники політичних акцій “Азову”.

При цьому група, подібно банді Ігнатовича в РНЕ, постійно трансформується: то вони силовики МВС, то вони неонацисти.

Доходить до маразму, коли працівники групи Коротких в уніформі поліції, просто знімаючи шеврони, фотографуються як “приватна служба безпеки” “Фокстрот-13”, яка належить одному з працівників відділу поліції охорони об’єктів стратегічного призначення.

Цікаво, що близько збігаються також інтереси приватної охоронної компанії “Фокстрот-13”, відділу поліції охорони стратегічних об’єктів, а також полку “Азов”.

Дуже часто це об’єкти Ріната Ахметова. Це не випадковість. У деяких документах щодо тендерів відділу охорони стратегічних об’єктів серед людей Коротких навіть за останній рік зустрічається Бутенко Віталій Романович. Поліцейський Бутенко використовує телефонний номер 068-888-14-88, де безпомилково угадується нацистський код “1488”. Віталій має старшого брата Василя Романовича. Він багато років на керівних посадах в публічному акціонерному товаристві “АрселлорМіттал Кривий Ріг.

Насправді в полку “Азов” давно знають, що саме від одіозного донецького олігарха, який свого часу фінансував батальйон “Восток”, почалося і стабільне масштабне фінансування Азовського руху.

Ось навіть листи Білецького, де депутат недвозначно вимагає в Авакова дати під охорону “Азову” заводи та об’єкти Ахметова. Охорона ця здійснювалася силами державного батальйону спецпризначення МВС “Азов”.

До речі, також саме відділ охорони Коротких сторожить і сьогодні “Нафтогаз України”. Ця структура не належить Ахметову, але чомусь вирішила, що борги ахметівського “Київенерго” в розмірі 1,2 мільярди гривень мають заплатити кияни, а не фірма Ахметова. Саме тому у 2018-му році столиця кілька місяців залишалася без гарячої води.

Сьогодні Сергій Коротких у перших рядах тих, хто бився з поліцією під Адміністрацією Президента на початку 2019-го року. Він заявляє, що стосовного нього готувались репресії з боку СБУ, Генеральної прокуратури та Державного бюро розслідувань.

Однак при цьому це не заважає людям Коротких взяти під контроль буквально цього року охорону стратегічного об’єкту – офісу Державного бюро розслідувань. А ось співробітник підрозділу поліції Похвіщєв Сергій.

Поліцейський Олійник.

Він подав декларацію про доходи якраз перед походом на бійку з поліцією.

Співробітник міністерства Авакова Ернесто Громов з Криму.

Або ексцентричний “Маляр”.

Як бачимо, поліція Сергія Короткіх трудиться і по суботах.

Близький товариш Коротких і також підозрюваний у покриванні вбивства Ярослава Бабича,— Вадим Троян, досі працює на посаді заступника керівника Національної поліції України. Мабуть, бойовики з угрупування міжнародного терориста Сергія Коротких хочуть взяти під охорону і Адміністрацію Президента. Це для цього Аваков надіслав майже увесь відділ поліції охорони об’єктів стратегічного призначення для участі в заворушеннях під Адміністрацією Президента, чи не так?

Підлеглі Коротких із спецпідрозділу поліції справді працюють, а не розважаються. Журналісти видання «TheBabel» на черговій акції «Національного корпусу» почули як молодики між собою скаржаться. Цього разу «заплатили менше».

Ось на фото серед тіньових керівників акції Тарас Чорний. Той самий, що водночас азовець, поліцейський і керівник фірми “Фокстрот-13”.

Видання «TheBabel» належить олігарху Ігору Коломойському. Але поліцейський Чорний безцеремонно накидається на журналістку.

Президенту України Володимиру Зеленському журналісти Даріас Богуцький та Едуард Чекін передали матеріали свого розслідування вбивства Павла Шеремета.

«Я уверен, что корень этого связан с убийством Дмитрия Завадского. Шеремет никогда не переставал расследовать это. Я это точно знаю. За несколько месяцев до его смерти мы с ним говорили об этом, и он никогда не мирился с тем, что даже не нашли тело Завадского», — сказав Богуцкий.

Встигли прислужитися люди Коротких і новій владі. Скандальна вирубка лісу у столиці під забудову Геннадія Корбана. Саме “Фокстрот-13” в оливкових уніформах офіційно охороняли забудову та билися з обуреними киянами під час акції протесту.

https://sheremet2019.wordpress.com/

Первый белорусский ЧОП переехал на тренировочную базу спецназовцев

Летом Еврорадио подробно рассказывало о связи компании “ГардСервис” — первого белорусского частного охранного предприятия — с Управлением делами президента и предприятиями бизнесменов, близких к Александру Лукашенко. С тех пор у компании многое изменилось — и эти связи стали прослеживаться ещё лучше.

За шесть дней до того, как “ГардСервис” должен был заработать в полную мощь, у компании поменялся владелец, а вскоре после этого и директор. В конце сентября организация переехала на другой адрес. Кто теперь владеет первым белорусским ЧОПом, как и с кем он связан и при чём тут тренировочный центр спецназа? Продолжение расследования Еврорадио.

В ноябре 2019 года в Беларуси была зарегистрирована компания “БелСекьюритиГрупп”. Этого никто не заметил, да в принципе и не должен был. Но именно эту компанию — первой из частных — Александр Лукашенко неожиданно наделил правом носить, хранить и использовать служебное огнестрельное оружие и оказывать охранные услуги. 

Правда, к тому моменту владельцы поменяли длинное неблагозвучное название на короткое и броское — “ГардСервис”.

Указ Лукашенко вступил в силу 20 августа. За шесть дней до того у компании поменялся владелец, а вскоре после этого и директор. В конце сентября организация переехала на другой адрес.

Афганский след

14 августа у “ГардСервис” появился новый полноправный хозяин. Александр Михайлович Метла сейчас владеет 100% доли компании, заменив предыдущего собственника — компанию “Глобалкастом”.

Полный тёзка нового владельца компании — руководитель благотворительного фонда помощи воинам-интернационалистам “Память Афгана” и директор “Линии Сталина” полковник запаса Александр Михайлович Метла.

Фонд “Память Афгана” занимается помощью воинам-интернационалистам. Деньги в фонд поступают благодаря “добровольным взносам”. Какими именно суммами оперирует организация — неизвестно, уже много лет фонд не публикует отчётности. На сайте “Памяти Афгана” опубликованы лишь немногочисленные фотографии и справки о благотворительной помощи с 2006 по 2013 год.

Председатель фонда “Память Афгана” Александра Метла известен дружбой с главой Управления делами президента Виктором Шейманом. Шейман сам — ветеран боевых действий в Афганистане. Он помогает фонду с момента его основания.

На сайте фонда есть фото, на котором в 2004 году Шейман вместе с Метлой вручают детям подарки.

В феврале 2019 года фонд “Память Афгана” подарил ветеранам войны в Афганистане семь новых автомобилей. Во время выступления Александр Метла уточнил, что “нынешние экземпляры приобретены благодаря помощи управляющего делами президента РБ Виктора Шеймана и нескольких белорусских предпринимателей”.

В 2005 году по инициативе фонда был создан историко-культурный комплекс “Линия Сталина”, который согласно указу Лукашенко был передан фонду на содержание и сейчас является структурным подразделением фонда “Память Афгана”. Виктор Шейман и тогдашний министр обороны Леонид Мальцев были среди тех, кто поддержал эту инициативу.

Александр Лукашенко как минимум дважды посещал праздники комплекса: во время торжественного открытия “Линии Сталина” и на субботнике, где сажал деревья. На сайте фонда опубликовано совместное фото Александра Метлы с Александром Лукашенко в военной форме.

Панама-мама

В 2013 году благодаря документам из “Панамского архива” стало известно, что белорус Александр Метла владел зарегистрированной на Виргинских островах компанией Interforest Corp с юридическим адресом улица Веры Хоружей 16, офис 148 в Минске. В Беларуси есть деревообрабатывающая компания с похожим названием — новополоцкое СП ЗАО “Интерфорест”. 

Совместное предприятие (СП) предполагает, что среди учредителей компании должна быть иностранная фирма. Доказать связь между оффшорной Interforest Corp не удалось, но известно, что эта компания основана за год до появления белорусской СП ЗАО “Интерфорест”.

С белорусской стороны фирму связывают с ООО “Автоимпорт” и его владельцем  — новополоцким бизнесменом Николаем Воробьём. Воробья в прессе называют “бизнесменом, близким к Александру Лукашенко”. Он был активно задействован в поставках топлива на рынки стран СНГ и ЕС через компанию “Интерсервис”.

Николай Воробей — один из трёх собственников национального логистического оператора “Бремино групп”, который связывают с предыдущим владельцем ЧОП — “Глобалкастом-менеджмент”. Два других бизнесмена, владеющие долями в “Бремино групп”: Александр Зайцев, владелец компании Sohra Group, связанной с геологической разведкой и добычей золота в Гане и Судане, и Алексей Олексин — владелец компании “Энерго-Оил”, ныне широко известной киосками “Табакерка”.

Новый “Глобалкастом”

В тот же день, когда сменился владелец у “ГардСервис”, у “Глобалкастом-менеджмент” появились новые собственники. Сейчас их трое: тёзка бывшего заместитель директора “АСБ Лизинг” Евгений Жовнер, полный тёзка члена президиума белорусской федерации дзюдо Антон Новик и бизнесмен Александр Романовский. Последний владеет долей в компании “ЮРАНЭКС-безопасность”. Его партнёром по бизнесу является бывший пресс-секретарь КГБ Дмитрий Побяржин.

“Глобалкастом-менеджмент” управляет компанией “Глобалкастом-комерс”, чьи пункты таможенного оформления расположены в индустриальном парке “Великий камень”. В открытии пункта таможенного оформления в “Великом камне” принимал участие управляющий делами президента Виктор Шейман.

Расследование Naviny.by совместно с телеканалом “Белсат” показывает схемы, с помощью которых крупнейшими поставщиками цветов в Беларусь стали компании “Логекс”, “Глобалкастом” и “Газ Венчуре”.

Компания “Газ Венчуре” связана с логистическим оператором “Бремино групп”, которым на паритетной основе владеют бизнесмены Алексей Олексин, Николай Воробей и Александр Зайцев. На сайте оператора “Газ Венчуре” была указана как таможенный представитель. Сейчас страница с этой информацией удалена, но она сохранилась в архиве.

Владельцами “Газ Венчуре” записаны киприотские фирмы Maylen Limited и Feloren Limited. Ими управляет литовская фирма Lewben, услугами которой пользуются Олексин и Зайцев.

Крепкий Орех

Новым директором “ГардСервиса” (вместо бывшего спецназовца Евгения Чанова) указан Владимир Михайлович Орех. Его полный тёзка — человек военный. В своё время был заместителем командующего войсками по тылу — начальником управления тыла Западного оперативного командования до августа 2019 года. 

В отличие от своего предшественника Владимир Орех — личность непубличная. Родился в 1969 году в Бобруйске. В 2011 году окончил с отличием федеральное государственное казённое военное образовательное учреждение высшего профессионального образования “Военная академия тыла и транспорта имени генерала армии А. В. Хрулёва” Министерства обороны России.

На вопросы Еврорадио Владимир Орех отвечать отказался.

Въезд в бывший Центр специальной подготовки, где теперь располагается “ГардСервис” / Еврорадио

Новоселье

Кроме руководителя и владельца, у ООО “ГардСервис” сменился официальный адрес. Компания была зарегистрирована в офисном здании по улице Немига, 40. Новый адрес — улица Карвата, 85. На окраине Минска.

До 2019 года по этому адресу располагался “Центр повышения квалификации руководящих работников и специалистов “Центр специальной подготовки”. Сейчас там — масштабный ремонт. На въезде установлен КПП, через который проходят рабочие и строительная техника. К территории присоединён пустующий дом по Карвата, 81, который после длительного простоя пытаются реанимировать. Всю территорию совсем недавно оградили высоким бетонным забором, которого не было, пока тут располагался Центр специальной подготовки.

ЦСП — межведомственная структура, созданная в 1991 году для подготовки подразделений специального назначения Беларуси. C 2007 года там тренировали спецназ иностранных государств. Среди сотрудников центра были бывшие и имеющие боевой опыт действующие офицеры сил специальных операций различных силовых ведомств Беларуси.

Директор организации Андрей Красовский в интервью СБ в 2013 году рассказывал, что нынешний Центр специальной подготовки ставит перед собой задачу “объединить усилия всех силовых структур в решении вопросов специальной подготовки солдат армии антитеррора”.

Центр постоянно проводил различные чемпионаты, в которых участвовали сотрудники Службы безопасности президента, СПБТ “Алмаз”, СОБР, ОМОН, в/ч 3214, группы “А” КГБ, ССО, Погранкомитета и Таможенного комитета. По информации с уже недоступного сайта ЦСП, всего там прошли обучение более 5,5 тысячи специалистов, из них более 2,5 тысячи — иностранные. Среди заслуг ЦСП перечислено создание новых структур специального назначения в иностранных государствах. Например, в Нигерии. А также ряд иностранных проектов по тренировке сотрудников спецназа других государств. Например, Венесуэлы.

В июле 2019 года было принято решение о ликвидации Центра специальной подготовки. К тому времени организация задолжала в ФСЗН. На август прошлого года сумма претензий к ЦСП по исполнительным производствам — более 411 тысяч рублей.

 Незадолго до отставки министр внутренних дел Игорь Шуневич подписал плановое постановление “О нормах обеспечения оружием и  боеприпасами к нему”. Это произошло в июле, уже после решения о ликвидации Центра специальной подготовки. Но из постановления можно узнать, что в ЦСП хранился целый арсенал разнообразного оружия: автоматы Калашникова разных модификаций, пистолеты Макарова, SIG-Sauer, ТТ, “Викинг”, “Скиф”, Caracal F, различные Glock, револьверы, снайперские винтовки и карабины.

Ликвидация Центра специальной подготовки до сих пор не завершена.

Что в остатке

Первое в Беларуси частное охранное предприятие переехало на место государственного центра подготовки спецназовцев. Это само по себе очень показательно.

Но ещё более показательно, что ниточки от “ГардСервиса” привели к, скажем так, узнаваемым гражданам Беларуси. К “тем самым” бизнесменам. Их деловая активность охватывает самые разные сферы. И общего между ними не так уж и много. Но кое-что есть. Например, размещённый чуть выше кадр, на котором они стоят рядом с Александром и Виктором Лукашенко.

Мог ли первый белорусский ЧОП оказаться связан с кем-то другим? На первый взгляд, очевидно, что да. Но если вдуматься в эту ситуацию —  такое ощущение, что мы в калейдоскопе. Встряхнёшь — узор поменяется. Но стёклышки, из которых он состоит, останутся теми же.

https://euroradio.pl/ru/pervyy-belorusskiy-chop-pereehal-na-trenirovochnuyu-bazu-specnazovcev