У 1996 році секретар Ради Безпеки Білорусі Віктор Шейман дав наказ зібрати спецгрупу для позасудових розправ. Створення підрозділу доручили офіцеру спеціального призначення внутрішніх військ Дмитру Павлюченку.
У слідчому ізоляторі Мінська Павлюченко вивчає протоколи розстрілу та поховання тіл, засуджених до смертної кари. Щоб створити видимість законності, пістолет для розстрілів зі слідчого ізолятору часто видавали спецгрупі за вказівкою міністра МВС. Приховання трупів – ідеальна схема вбивства. Немає тіла – немає злочину.
За таким сценарієм зникли безвісти ключові опозиційні політики Білорусі. Найвідоміші серед них: екс-міністр МВС Юрій Захаренко, підприємець-опозиціонер Анатолій Красовський, віце-спікер білоруського парламенту Віктор Гончар, такою журналіст Дмитро Завадський.
Деталі операцій групи смерті стали відомими влітку 2001 року. Тоді з Білорусі втекли до США та попросили політичного притулку слідчі прокуратура Олег Случак та Дмитро Петрушкевич. Із такими ж свідченнями у Німеччині через місяць виступає ще один біженець – Олег Алкаєв, керівник мінського СІЗО. Саме він вивозить закордон документи про видачу спеціального пістолету для розстрілів. Врешті, ще один біженець, офіцер КДБ Білорусі Геннадій Угляниця, не лише свідчить про те саме, а й озвучує конкретні прізвища членів «ескадрону смерті». Цю інформацію підтверджує журналістам колишній працівник спецпідрозділу міліції Дмитро Новічок.
Водночас, слідчі, які взялися розслідувати діяльність «спецзагонів смерті», раптово почали гинути або потрапляти у негаразди. Встановлено, що в той період загадково загинули керівник слідства МВС Ткаченко та слідчий Французов. Слідча Байкова, оперуповноважений КДБ Наркевич, заступник генерального прокурора Снегирь, які розпочинали слідство, потрапляють за грати під різними обвинуваченнями. Найбільше інформації вдалося розшукати про групу Валерія Ігнатовича. Її учасників затримали після вбивства Дмитра Завадського – оператора Павла Шеремета. Членами групи були Ігнатович, Гуз, Малик, Саушкін та інші особи, яких так і не встановили. Більшість із них – співробітники спеціального підрозділу міліції Білорусі «Алмаз».
Валерій Ігнатович – працівник спецпідрозділу міліції «Алмаз». За легендою, зі служби в «Алмазі» Ігнатовича комісували внаслідок невдалого стрибка з парашутом. Батьки ж казали про іншу причину травми: “Валера в Орше защищал президента, получил ранение позвоночника и головы. За это ему и еще двум «алмазовцам» Лукашенко распорядился выдать квартиры в Минске.”
Мова йде про міліцейську спецоперацію в місті Орша проти кримінальних авторитетів. Багато з них зникли безвісти, як і опозиційні політики. Серед поранених міліціонерів в Орші був також і командир білоруського підрозділу СОБР Дмитро Павлюченко. Саме йому Віктор Шейман доручив створити «групи смерті». Павлюченка затримали, як і Ігнатовича, але він провів у слідчому ізоляторі всього 7 годин – його звільнили після особистого розпорядження президента Лукашенка. Ігнатовичу пощастило менше. Його теж у СІЗО відвідав Шейман, після цього Ігнатович припинив давати будь-які свідчення.
Цікавий факт: перед службою в «Алмазі» Ігнатович проходив навчання в Мар’їній Горці під Мінськом. Саме там розташувались навчальний центр та одна з найвідоміших в СРСР радянських бригад ГРУ.
Попри травми та звільнення з «Алмазу», Ігнатович опиняється в Чечні у березні 1999 року. Мало того, підписує контракт як розвідник-гранатометник 22-ї бригади ГРУ Міністерства оборони Росії – військова частина №11659 у Моздоку.
Березень 2000 року: Ігнатович подає прохання про отримання громадянства РФ у Північній Осетії. А вже у травні отримує військову нагороду – медаль маршала Жукова. За два місяці його арештовують як убивцю оператора Дмитра Завадського.
Будучи у слідчому ізоляторі Мінська в якості підозрюваного в убивстві, у серпні 2000 року Ігнатович отримує паспорт громадянина РФ.
До Чечні Ігнатович не їздив сам. Брав із собою інших учасників «групи вбивць», що планували також оформитись на службу за контрактом до ГРУ РФ. Серед них були такі які Максим Малик і Сергій Коротких. Малик тоді був чинним бійцем «Алмазу», а Коротких напередодні покинув навчання в академії КДБ у Мінську. До академії Коротких пройшов службу у воєнній розвідці: на пам’ять про це зробив татуювання на плечі у вигляді кажана – радянського символу символу воєнної розвідки. Це тату Коротких «переб’є» іншим аж на початку 2010-х років.
Ігнатович, Малик і Коротких – друзі з самого дитинства. Навіть більше, Ігнатович і Коротких є родичами по лінії бабусь. Усі троє бойовиків родом із села Крупки, що під Мінськом. Саме там, вважали слідчі, поховане тіло журналіста Завадського.
Після початку розслідування «групи смерті» генеральний прокурор Білорусі Олег Божелко замовив із Росії найсучасніше приладдя для пошуку тіла. Ця пошукова операція стала однією з наймасштабніших у країні. Втім, техніку доставити не встигли: замовлення скасував Віктор Шейман, той самий ініціатор «ескадронів смерті». Після цього Шейман швидко отримує посаду генерального прокурора. Він особисто слідкував за розвалом розслідування злочинів по цій справі.
Напрочуд таємною залишається історія про зв’язок «групи смерті» з організацією російських фашистів «Русское национальное единство».
“Членом РНЕ я был с 1999 по 2001 год. Меня туда привел Валера Игнатович. Наши родители родом из одного поселка, маленького городка под Минском – Крупки. И наши бабки – двоюродные сестры. То есть, у нас есть какие-то дальние родственные связи. И, естественно, мы общались. Вместе занимались в секциях спорта: сначала дзюдо, после – карате,” – пряма мова Коротких у інтерв’ю білоруським журналістам.
Коротких довелося зізнатися про свою близьку дружбу з Ігнатовичем. Він не міг приховати того, що знали багато людей. Разом з тим, Сергій Коротких відверто бреше: чи не відразу після служби у розвідці він стає одни із перших учасників білоруського «РНЕ» ще у 1994 році.
У певних інтерв’ю Коротких згадує, що у 1996 році Ігнатович ще був «запеклий мент та чинний співробітник міліції». Але на той момент було уже два роки, як він привів Коротких до «РНЕ».
Важливий нюанс: Коротких фактично підтверджує, що був учасником російського нацистського угрупування, паралельно навчаючись в академії КДБ!
З неї Коротких, начебто, відрахували за спілкування з білоруськими опозиціонерами у 1996 році. До слова, саме в той момент, коли зі спецназу «Алмаз» звільняється Ігнатович.
Чи могли вигнати Коротких із академії за контакти з опозицією?
У 1999-му його затримують як одного з нападників на білоруських опозиціонерів, серед них: Дмитро Бондаренко, Андрій Санніков та Олег Бебенін. Група з двадцяти членів «РНЕ» нанесла тяжкі травми тодішнім діячам опозиції. Під час сутички, поруч стояв у камуфляжній формі Ігнатович, спостерігаючи за побиттям. Його вважають керівником цього нападу.
У той період «РНЕ» керував Глєб Самойлов. Організація відкрито співпрацює з міліцією та проводить по всій Білорусі марші «Росія, Сербія, Білорусь».
21 березня 2000-го Самойлов виключає Ігнатовича зі складу «РНЕ».
Причиною назвали сюжет білоруських журналістів: там було сказано, що Ігнатович воював на боці чеченців. Під час служби в російському ГРУ його справді затримували на блок-посту російські військові – у цивільному одязі як чеченського диверсанта. Зовсім недовго Ігнатовича утримують як арештованого, потім раптово відпускають.
Очевидний факт, що Ігнатович првцював під прикриттям на «тому» боці. Все це випадково потрапило в камеру Дмитра Завадського. Наступного дня після вигнання Ігнатовича з «РНЕ», його угрупування звірськи вбиває азербайджанську родину в Мінську. Холодною зброєю зарізали чоловіків, жінок та навіть малолітніх дітей. По ходу слідства, Сергій Коротких і колишній ОМОНівець Антон Кобзарь упізнали в одному з речових доказів – закривавленому ножі – ніж Валерія Ігнатовича.
3-го серпня Ігнатовича затримують як підозрюваного в убивстві Завадського. У його автомобілі силовики знаходять саперну лопатку – на ній залишилась кров зниклого оператора. Буквально через два дні, 5-го серпня, ножем зарізали лідера білорускього «РНЕ» Глєба Самойлова. Саме того, хто виключив Ігнатовича з лав організації. За неперевіреною інформацією, підозрюваним у вбивстві на Самойлова був Сергій Коротких. Сам Коротких надав алібі. Прямо в той день він опинився в одному з перших будинків у Мінську, де вже на той час були камери відеоспостереження.
Квітень 2001 року: свідок у справі гучного вбивства азербайджанської сім‘ї групою Ігнатовича, 25-річний Кобзарь, неочікувано помирає у власній квартирі. Кобзарь – один із небагатьох близьких друзів Ігнатовича. За перебігом слідства, Коротких, зі свідка вбивства азербайджанців, майже стає підозрюваним учасником, але покидає межі Білорусі.
Пізніше він сам розповідає в інтерв‘ю:
– Каким образом вам удавалось все время спокойно избегать каких-то проблем с законом в Беларуси при вашей бурной жизни и связями с Игнатовичем и РНЕ? - Я вовремя уходил, когда нужно, в бега, платил деньги, немалые деньги, чтобы не сесть в тюрьму. “Спокойно” – это не то слово,- Коротких.
Сергій Коротких зникає ненадовго. Уже у 2003-му він спливає як інструктор «Российского военно-патриотического братства». Це структура Максима Грицая, що отримує державні гроші на діяльність та вихваляє Володимира Путіна.
Сам Грицай того ж, 2003-го, року засновує «Фонд допомоги ветеранам третіх департаментів органів воєнної контррозвідки».
Усі бізнес-активи Грицая зазвичай були зареєстровані у Москві, за адресою Сходненський тупік, будинок №4. Цю будівлю Грицай «відібрав» у свого давнього партнера – Анатолія Шера. Довгий період тривали суди, а у 2011-му Шер загинув. Його штовхнули, він ударився головою та помер у лікарні.
У колах нацистів Москви підтверджували, що нічого дивного немає у фонді Грицая, оскільки його брат був чинним співробітником ФСБ із «політичного» відділу. Цей відділ займається боротьбою з екстремізмом та захистом конституційного ладу РФ.
Наскільки тісним може бути цей зв‘язок?
Аж кумедно: у 1999-му Грицай випускав газету «Модуль», де прозоро натяков на зв‘язок його охоронного бізнесу зі структурам безпеки ФСБ.
Грицай також став керівником російської «Партії соціального розвитку». Її створив Румянцев Олег Германович – віце-президент нафтової компаніі «ТНК-ВР». Він також колишній депутат парламенту РСФСР та, більше того, один із розробників Договору про Союз Білорусі з Росією, заступник секретаря Парламентського зібрання союзу Білорусі та Росії.
А найголовніше, Олег Румянцев – брат Дмитра Румянцева. Дмитро разом із Сергієм Коротких заснували у грудні 2004-го радикальну організацію «Национал-социалистичиское общество» (НСО).
Перша публічна заява «НСО» цілковито присвячена підтримці «патріотичного курсу» Путіна при владі.
Організація «НСО» та їі лідер Румянцев мали типові погляди російських радикальних шовіністів. Неодноразово виражали яскраві антиукраінські настрої. Перепадало і латвійцям.
Коротких знову в Білорусі – там відкриває осередок уже «НСО». Але, переважно, вся активність була спрямована на неонацистську тематику. Одним із чільних діячів там був Максим Базилєв.
Офіси та спортивні зали для «НСО» надає Максим Грицай. Окрім того, значна частка фінансування отримується яерез тіньові схеми відмивання коштів. У схеми теж залучені бойовики та неонацисти «НСО»
Контактний номер фондів і організацій Грицая – «620-93-29». На цей же номер зареєстроване ТОВ “Профіт”, де засновником оформили Максима Базилєва. Базилєва затримали за серію убивств. І йому ніби як вдалося порізати собі вени у 2009-му році в ізоляторі на Петровці 38, незважаючи на ретельний нагляд за камерою. На картках Базилєва залишилося кілька сотень мільйонів рублів. Вважалося, що його “прибрав” Грицай, щоб не було витоку зайвої інформації. У 2018-му році в інтерв’ю російському виданню “The Insider” Грицай підтвердив, що надавав неонацистам приміщення, а також зал для тренувань. Каже, що сподівався так отримати кошти на державні програми військово-патріотичних клубів.
Базилєв загинув, Румянцева “потягали” на судах, багатьох рядових бойовиків посадили за численні вбивства. Ще двоє членів НСО були засуджені за дивний теракт.
27 грудня 2007 року в центрі Москви ввечері вибухає бомба, але ніхто не гине, бо вибухова хвиля пройшла над головами людей. За вибух було затримано двох членів НСО. У ході слідства стане відомо, що вони лише заклали вибухівку, а на момент вибуху від’їхали вже на кілька станцій метро. Дистанційно ініціював вибух Сергій Коротких, що знаходився неподалік площі. Ці свідчення затриманих підтвердилися і на поліграфі.
Але з усієї верхівки НСО лише Грицай та Коротких уникнули будь-яких переслідувань з боку ФСБ чи МВС РФ. І це найбільш дивне, адже саме вони були єдиними спонсорами нацистської організації протягом кількох років.
Коротких, виїхавши колись із Мінська до Москви, тепер робить навпаки. У 2010-му ж взагалі тікає на три роки з континенту і опиняється найманцем у Латинській Америці.
Що могло статися в 2010-му році, що змусило Коротких покинути після Москви тепер ще й Мінськ?
Пригадалося, що товариш і родич Коротких Ігнатович після убивства Завадського відразу виїхав у Чечню, щоб загубити сліди.
У 2010 році в Мінську бурхливо проходила президентська кампанія. Олег Бебенін входив до команди одного з головних конкурентів Олександра Лукашенка – лідера громадянської кампанії “Європейська Білорусь” Андрія Саннікова. Сайт Бебеніна “Хартія-97” був одним із найбільш активних інтернет-ресурсів, довкола яких об’єднувалися демократичні активісти. Нагадаємо, що саме Санніков і Бебенін удвох стали жертвами нападу РНЕ під керівництвом Ігнатовича в 1999-му році. Тоді, коли було затримано Сергія Коротких.
Із вересня 2010 року під Мінськом знаходять задушене тіло журналіста Олега Бебеніна. Убивство журналіста Бебеніна сталося за день до запланованої зустрічі з Майком Харрісом, науковим співробітником британської організації “Індекс Цензури”.
Бебенін повісився у верхньому одязі, не лишив після себе посмертної записки, хоча напередодні в СМС обіцяв друзям піти з ними в кіно. Уся опозиція та журналісти Білорусі запідозрили, що це було інсценування вбивства. У країні відновлюються розмови, що групи смерті не зникли, а просто змінили свої методи вбивств. Від викрадень і розстрілів перейшли до інсценування самогубств, щоб виникало менше підозр.
Бебенін гине, і Коротких зникає з Білорусі на три роки, а невдовзі з’являється на війні в Україні бійцем батальйону “Азов”. На війні Коротких перебуває незначний період часу: уже з осені 2014-го відсутній в зоні АТО. Після отримання громадянства України будь-яка присутність Коротких на фронті обмежується гостьовими візитами разом із депутатом Білецьким. Коротких на той час уже бере на себе функцію здобувача коштів для “Азову” і не зупиняється перед жодними методами.
Зловісно з’являється Коротких в історії з терактом і убивством білоруського журналіста Павла Шеремета. Ніхто не пояснить, навіщо насправді Коротких та Білецький майже опівночі поїхали до Шеремета, аби обговорити висвітлення буденної дрібної акції. Але більшість друзів покійного переконалися – правильно переживали. Дарма Шеремет підпустив Коротких так близько до себе. Павло недооцінив шлейф минулих злочинів, який тягнеться за Сергієм Коротких.
Підозрілим є те, що убивцею ветерана “Донбас” Віталія “Сармата” Олешка є військовослужбовець полку “Азов” Артем Матюшин. Після затримання кілера його намагалися приписати до роти “Торнадо”, хоча на той момент він вже служив в “Азові”. Кажуть “Сармат” перейшов дорогу людям Сергія Коротких, які намагаються підім’яти під себе увесь ринок охорони фермерських полів.
“Азовцем” виявився керівник нападу на одеського активіста Віталія Устименка. Нападники порізали шию. Віталій відомий у місті активіст, що бореться з корупцією. Одеса є регіоном, де люди Коротких дуже сильно зав’язані на різні тіньові потоки – будівельний бізнес, контрабанда в портах та поліцейська охорона.
26 липня 2015-го року був убитий з інсценуванням самогубства через сексуальні збочення Ярослав Бабич. Це юрист батальйону “Азов”, через якого діаспора мала передати кількасот тисяч доларів, але він, за чутками, поставив ультиматум Білецькому і Коротких щодо кримінальної діяльності останнього. Убивство Бабича дивовижно нагадує убивство Бебеніна, але у вдосконаленій формі. Суїцид білоруського опозиціонера Бебеніна був досліджений з усіх сторін друзями покійного, і це виявило інсценування. Убивство Бабича передбачало імітацію сексуальних збочень під час смерті.
Саме на це тиснули слідчі у справі, щоб зупинити розслідування близьких загиблого. Першим підозрюваним є Коротких.
Хто такий Коровін?
Це боєць батальйону “Азов”, кар’єра якого після вбивства Бабича стрімко пішла вгору. Коровін сьогодні – помічник народного депутата Білецького, а також керівник відділу поліції охорони стратегічних об’єктів. На цій посаді Коровін змінив Коротких. Про що сам Коротких відзивається неохоче та намагається приховати правду.
Що таке відділ поліції охорони стратегічних об’єктів і чим він займається?
Цей підрозділ створив Арсен Аваков особисто для Сергія Коротких і його людей. У відділі числяться всього близько 30 чоловік. Шістсот тисяч із державних коштів лише на пістолети друзів Коротких.
Уся ця особиста банда Коротких озброєна сучасними гвинтівками й екіпіруванням за державний кошт. Усі ці “співробітники поліції” – відверті неонацисти й учасники політичних акцій “Азову”.
При цьому група, подібно банді Ігнатовича в РНЕ, постійно трансформується: то вони силовики МВС, то вони неонацисти.
Доходить до маразму, коли працівники групи Коротких в уніформі поліції, просто знімаючи шеврони, фотографуються як “приватна служба безпеки” “Фокстрот-13”, яка належить одному з працівників відділу поліції охорони об’єктів стратегічного призначення.
Цікаво, що близько збігаються також інтереси приватної охоронної компанії “Фокстрот-13”, відділу поліції охорони стратегічних об’єктів, а також полку “Азов”.
Дуже часто це об’єкти Ріната Ахметова. Це не випадковість. У деяких документах щодо тендерів відділу охорони стратегічних об’єктів серед людей Коротких навіть за останній рік зустрічається Бутенко Віталій Романович. Поліцейський Бутенко використовує телефонний номер 068-888-14-88, де безпомилково угадується нацистський код “1488”. Віталій має старшого брата Василя Романовича. Він багато років на керівних посадах в публічному акціонерному товаристві “АрселлорМіттал Кривий Ріг.
Насправді в полку “Азов” давно знають, що саме від одіозного донецького олігарха, який свого часу фінансував батальйон “Восток”, почалося і стабільне масштабне фінансування Азовського руху.
Ось навіть листи Білецького, де депутат недвозначно вимагає в Авакова дати під охорону “Азову” заводи та об’єкти Ахметова. Охорона ця здійснювалася силами державного батальйону спецпризначення МВС “Азов”.
До речі, також саме відділ охорони Коротких сторожить і сьогодні “Нафтогаз України”. Ця структура не належить Ахметову, але чомусь вирішила, що борги ахметівського “Київенерго” в розмірі 1,2 мільярди гривень мають заплатити кияни, а не фірма Ахметова. Саме тому у 2018-му році столиця кілька місяців залишалася без гарячої води.
Сьогодні Сергій Коротких у перших рядах тих, хто бився з поліцією під Адміністрацією Президента на початку 2019-го року. Він заявляє, що стосовного нього готувались репресії з боку СБУ, Генеральної прокуратури та Державного бюро розслідувань.
Однак при цьому це не заважає людям Коротких взяти під контроль буквально цього року охорону стратегічного об’єкту – офісу Державного бюро розслідувань. А ось співробітник підрозділу поліції Похвіщєв Сергій.
Поліцейський Олійник.
Він подав декларацію про доходи якраз перед походом на бійку з поліцією.
Співробітник міністерства Авакова Ернесто Громов з Криму.
Або ексцентричний “Маляр”.
Як бачимо, поліція Сергія Короткіх трудиться і по суботах.
Близький товариш Коротких і також підозрюваний у покриванні вбивства Ярослава Бабича,— Вадим Троян, досі працює на посаді заступника керівника Національної поліції України. Мабуть, бойовики з угрупування міжнародного терориста Сергія Коротких хочуть взяти під охорону і Адміністрацію Президента. Це для цього Аваков надіслав майже увесь відділ поліції охорони об’єктів стратегічного призначення для участі в заворушеннях під Адміністрацією Президента, чи не так?
Підлеглі Коротких із спецпідрозділу поліції справді працюють, а не розважаються. Журналісти видання «TheBabel» на черговій акції «Національного корпусу» почули як молодики між собою скаржаться. Цього разу «заплатили менше».
Ось на фото серед тіньових керівників акції Тарас Чорний. Той самий, що водночас азовець, поліцейський і керівник фірми “Фокстрот-13”.
Видання «TheBabel» належить олігарху Ігору Коломойському. Але поліцейський Чорний безцеремонно накидається на журналістку.
Президенту України Володимиру Зеленському журналісти Даріас Богуцький та Едуард Чекін передали матеріали свого розслідування вбивства Павла Шеремета.
«Я уверен, что корень этого связан с убийством Дмитрия Завадского. Шеремет никогда не переставал расследовать это. Я это точно знаю. За несколько месяцев до его смерти мы с ним говорили об этом, и он никогда не мирился с тем, что даже не нашли тело Завадского», — сказав Богуцкий.
Встигли прислужитися люди Коротких і новій владі. Скандальна вирубка лісу у столиці під забудову Геннадія Корбана. Саме “Фокстрот-13” в оливкових уніформах офіційно охороняли забудову та билися з обуреними киянами під час акції протесту.
https://sheremet2019.wordpress.com/
No comments:
Post a Comment